Що ми говоримо нашим дітям
У наш час можна знайти масу інформації і літератури про те як взаємодіяти з дітьми. Дуже важливо, що батьки говорять своїм дітям. Не менш важливим є і те, що говорять вихователі дитячих садів і нянечки. І причина не в тому, що всі вони кажуть щось жахливе. Причина в тому, що вони не замислюються над тим, що ж насправді вони ПОВІДОМЛЯЮТЬ дітям, який підтекст містять їх слова.
Загалом, найтиповіші і поширені фрази. А що ж стоїть за ними?
«Обережно!» - кричить услід карапузу,що біжить відстала мама. «Світ навколо тебе повний небезпек!» - чує дитина. І все б нічого, та тільки якщо жити, побоюючись за все навколо, то життя перетворюється на виживання.
«Ти чого так голосно верещиш? Ти хочеш, щоб у мене заболіла голова ??? »- висловлювання виховательки в дитячому саду. Сенс його зводиться до наступного: «Не показуй свою радість, від цього мені стає погано».
«Заспокойся! Не плач! »- втішаємо ми своїх дітей. І цим даємо їм зрозуміти, що свою образу, смуток або біль треба ретельно приховувати від оточуючих, заганяючи всі свої печалі в найвіддаленіші куточки душі.
«Не біжи так швидко! Не лізь так високо! Не кричи так голосно! »- осаджуємо ми своїх дітей. І разом з цими словами в їх свідомість входить думка: «Не живи на 100%, стримуй себе і не ризикуй».
«Не ний і не проси! Все одно не дам (не куплю) ». І дитина звикає до того, що в цьому житті щось просити і хотіти марно. В результаті вже в дорослому житті людина не знає, чого вона хоче і до чого вона прагне.
«Скільки можна копатися? Давай я застібну тобі кофту сама ». І тут же підрізаємо дитині крила, бо підтекст цієї фрази такий: «Все одно у тебе нічого не вийде, вже краще я відразу це замість тебе зроблю». Чи захочеться далі дитині вчитися застібати ґудзики (зашнуровувати шнурки, чистити зуби і т.д.)?
З'ясувалося, що ми все говоримо неправильно. Як же тоді спілкуватися з дитиною, якщо що не фраза - то страшні наслідки? З одного боку, все просто. З іншого - все складно. Простота полягає в наступному: треба просто стежити за тим, що ви говорите. Складність же в тому, що стеження це схоже на вивчення іноземної мови.
Щоб сказати дитині те, що ви дійсно хочете до неї донести, треба:
- усвідомити, яке послання у нас готове зірватися з мови;
- перевести це на те, що ми дійсно хочемо і відчуваємо;
- сказати це по-новому.
Наприклад, малюк лізе високо по шведській стінці або по дереву. Перше, що хочеться сказати: «Обережно! Не лізь так високо! »
Але на справі ми хочемо сказати зовсім не це (див. Вище). Насправді нам просто страшно за свою дитину. Тому в таких ситуаціях можна говорити так: «Ти так високо і здорово лізеш вгору, але мені знизу на тебе страшно дивитися. Можна, я постою поряд з тобою? »Можливо, що дитина з радістю погодиться на таку пропозицію і ще почне уточнювати:« А так тобі не страшно? А так? »При цьому вона себе буде почувати жахливо сміливою.
Варіант з плачем або з радістю. Взагалі, у всіх ситуаціях, де присутні почуття першим кроком має бути визнання цих почуттів. Адже кожна людина має право злитися, радіти чи відчувати біль. І кожна людина цим правом може користуватися. Так замість того, щоб говорити: «Чого ти плачеш? В чому справа? »Краще сказати:« Бачу, ти дуже засмутилася. Хочеш мені розповісти причину? »
Або якщо дитина верещить від радості, а у вас болить голова, то можна сказати: «Здорово, що тобі так весело! Але знаєш, я себе не дуже добре відчуваю. Може, ти будеш радіти в іншій кімнаті, але якщо я тобі знадоблюся, ти можеш покликати мене »
Коли дитина заплуталася в рукавах і не може застібнути блискавку, а час підтискає, можна сказати: «Бачу, ти зіткнулася з труднощами, я знаю, що ти можеш впоратися сама, але я хочу тобі допомогти (можна я тобі допоможу)»
Все вище сказане звучить дуже красиво і логічно. Але стикаючись з реальним життям, не виходить ігнорувати такі фактори як втому, дратівливість, нестачу часу, нездужання, стрес та ін. В такі моменти часом дуже складно знайти в собі сили і набратися терпіння для того, щоб конструктивно взаємодіяти зі своєю дитиною. Простіше вдатися до звичних стереотипів поведінки і методам виховання, що стали нормою за багато років.
