Як говорити з дитиною, яка втратила дім
Якщо дитина питає: “Чому ми поїхали?”
Через війну порушується відчуття безпеки, яке для дітей дуже важливе. Тому потрібно робити все, щоб його повернути: пояснити, що ви виїхали в безпечне місце, і тут, на відміну від місця, де жили раніше, спокійно.
Маленьким дітям варто наголошувати, що зараз їхній дім тут: тут іграшки, ліжко, інші важливі речі – теж.
Старші діти так чи інакше все розуміють самі: знають, що йде війна, що наші воїни нас захищають. Тим більше це знають діти, які мають досвід перебування під обстрілами: вони чули вибухи, спускалися в бомбосховище, розуміють, що через це в їхньому житті відбулися зміни.
Якщо дім зруйновано
Якщо в дитини немає питань про втрату дому, вона переїхала в безпечне місце, ходить в садочок чи школу, має своє коло спілкування, то спроба ініціювати розмову на цю тему може бути недоречною. Але якщо дитина малює свій будинок, говорить, що сумує – це привід поговорити.
Найпоширеніша помилка дорослих – приховувати правду, щоб захистити. Але слід розуміти, що дитина все одно зчитуватиме інформацію з навколишнього середовища і буде дофаназовувати реальність. А фантазії зазвичай лякають більше, ніж правда.
Якщо є точна інформація, що дім зруйновано, батьки мають обрати час, коли почуваються достатньо стабільними, щоб про це говорити. Зволікати не варто, бо в дитини обов’язково виникне питання, чому від неї приховали важливу новину, і як наслідок, між батьками і дитиною може з’явитися недовіра.
Якщо вам сумно і боляче від цієї втрати – будьте чесними і скажіть про це. Так ви дозволите дитині відчути складні емоції і прожити їх разом. Вам потрібно буде пройти етап горювання і відпускання минулого. Але коли є визначеність – є і певність, що треба будувати життя далі. Можна обговорити, що ви збираєтеся робити: будувати новий будинок, залишитися жити на новому місці чи повертатися в рідне місто/село, коли буде така можливість, – показати, що маєте майбутнє, яке будете творити разом.
Це дасть дитині відчуття безпеки й стабільності.
Якщо ви живете в невідомості
Буває, що родина виїхала, але не знає, чи буде їй куди повертатися. Таку втрату дому важко прийняти саме через невизначеність. Тоді можна чесно зізнатися: “не знаю, чи ми повернемось. Знаю, що зараз там небезпечно, а коли це зміниться – невідомо”.
Для дітей дуже важливе відчуття, що дорослі контролюють процес. Тому варто проговорювати, що ЗСУ роблять все, що від них залежить для того, щоб ми могли повернутися додому якнайшвидше. Але, на жаль, ми не знаємо, коли це буде.
Якщо дитина хоче додому, а ви розумієте, що цього не буде
Якщо дитина дуже хоче повернутися, а ви розумієте, що це неможливо, варто пояснити, що зараз ви будуєте нове життя на новому місці. Важливо сказати, що коли дитина подорослішає, у неї буде своя родина і свій дім, вона зможе обирати, де їй жити: у місті/селі, звідки вона виїхала чи взагалі в будь-якій країні світу. Варто говорити про можливість вибору, а не про те, що бажання повернутися ніколи не здійсниться.
Також, якщо дитині йдеться про повернення не стільки до дому, як до друзів, варто шукати можливість налагодити з ними хоча б онлайн зв’язок.
Якщо дитина питає, чи боляче було її іграшкам
Якщо запитує маленька дитина, щоб не лякати її, варто казати, що іграшки залишилися, у них тепер немає великого будинку, вони заховані в коробці, але ми не можемо поїхати і перевірити, що з ними.
Можемо визнати, що не знаємо, як все сталося, бо ми цього не бачили і не можемо обіцяти, що іграшки залишилися там, де були.
Можна запитати, чи хоче дитина купити таку ж іграшку, яка залишилась вдома. Для дітей 5-7 років це може бути важливо, але так само може викликати болісні спогади, тому завжди потрібно запитати, чи справді дитина цього хоче.
Чи зберігати ритуали, які були вдома
Ритуали і сімейні традиції у новому домі можна і варто повертати, тому що дім – це не про стіни, а про родину і життя. Якщо ми це робимо, то показуємо, що нас нічого не може зламати, що життя триває, і те, що нас об’єднує, завжди з нами. Це може бути нашою точкою опори: наш дім – всередині нас, наше безпечне місце – всередині нас. Можна зруйнувати стіни, але не можна зруйнувати життя.
Якщо вас лякає поведінка дітей
Батьків може лякати, що діти малюють зруйновані будинки, чи закопують в пісок іграшки (імітуючи похорон), але так дитина намагається усвідомити і прийняти ситуацію.
Ми звертаємо увагу на інші речі: як дитина спить, чи спить сама, чи прокидається від нічних кошмарів, чи добре їсть, чи не схудла, чи не набирає надмірну вагу, чи грається з дітьми. Якщо в її житті все більш-менш стабільно, то можемо говорити, що вона нормально переносить втрату дому. Сам сум – не є чимось поганим і свідчить про нормальний перебіг стресової реакції.
Але якщо ви певні, що щось не так, у дитини надто сильне горювання, надто складні емоції – варто звертатися до спеціалістів.
Як допомогти дитині пережити втрату дому
Часто батьки кажуть дітям під час важких розмов: “Закрили тему, скільки можна?”. Це механізм захисту: не буду про це ні думати, ні говорити. Як правило, так відбувається не тому, що батьки хочуть зробити гірше, а тому, що їм самим складно впоратися з втратою.
Але якщо ми забороняємо дитині говорити, то тим самим забороняємо відчувати емоції. Дитина починає думати, що вона погана, бо травмує батьків, і як наслідок забороняє собі сумувати і горювати. Але ці емоції все одно повинні знайти вихід, просто це відбудеться в більш небезпечному варіанті: через істерики, психози, страхи, нічні кошмари, самопошкодження чи ризиковану поведінку у підлітків.
Тому дуже важливо дозволяти дітям говорити про втрату, розділяти з ними їхні емоції і самим дорослим витримувати це.
